Жадібність до добра не доведе: приїхали ми в rлухе село, вся знімальна група була в шoці коли..

У далеку зиму 1998 року, мені довелося очолювати зйомки новорічної передачі. Майже всю програму зняли, залишився тільки епізод з подарунком від Діда Мороза.
Пише http://www.slovech.co

Тобто зі студії, де відзначають Новий рік відомі артисти і співаки, відправляється подарунок – телевізор Sоnу, випадково обраній сім’ї в глухе маленьке село. У той час такий презент коштував дуже дорого, його могли дозволити собі навіть не всі заможні люди. Зважилися виїхати тільки після обіду.



Проїхали кілометрів 100 від столиці, звернули, не вибираючи, в перше ж село з дуже поганим путівцем. Ось тут водій почав лaятися, тому що ми мало не забуксували, крім цього вже почало темніти. Щаслива сім’я явно живе тут, далі їхати ніхто не бажав.

Постукали в перші двері будинку, де горіло світло. Ми заздалегідь обговорили з групою, що про подарунок мовчимо, спочатку хай в будинок пустять, і знімати дозволять. Ось тоді їм подарунок вручимо. Хай сюрпризом буде.

Відкрила нам нечесана жінка років сорока п’яти в нічній сорочці і повстяних чоботях:

– Що треба?

– Добрий вечір, ми з столиці. У нас завдання, зняти матеріал, як зустрічають Новий рік у наших селах. Можна ми пройдемо? Надовго не потривожимо, дві з половиною години максимум. А в новорічній передачі ви себе по телевізору побачите.

З-за рогу вийшов мужик в майці і тpyсах, з триденною щетиною і сигapетою в зубах. Слідом за ним виповзає син, років двадцяти, по обличчю відразу можна сказати – бовдур. Нахабним тоном нам повідомляє:



– Не поняв, ви що, так знімати будете? Ми тільки за гроші, а безкоштовно – тоді можете йти. Так що, будете платити?

Я оглянув кімнату за спинами сімейки і відповів:

– Ви нам не підходите, ми шукаємо будинок з стінами із колод. У вас не зовсім сільський стиль. Та й грошей у нас немає на оплату зйомки. Тітка подумала, і видала:

– Тут знімати нічого, тільки натопчите мені, а потім прибирай за вами. Та й даром нам такого щастя не треба. Ідіть до Захарових, там стіни голі і знімати дозволять. Зараз проведу вас, тільки пальто одягну.

(Подумав)Прикольне видовище буде.

Хвилин через п’ять стукаємо в інший будинок. Нам відкрили дід з бабусею, охайні милі старенькі. Привіталися скромно. Я пояснив, чому ми приїхали, і що хочемо. Нас пустили відразу, нагодували пісним борщем, але, тим не менш, смачним, в печі приготовленим. А коли сказали їм, що будуть зйомки Нового року, дуже засмутилися:

– Вибачте, але у нас нічого немає, і до пенсії ще далеко.

– Ви не турбуйтеся, ми все привезли.

Зараз принесемо. – Поки мої колеги пішли за ялинкою і сумками з продовольством, я поцікавився, – а де ваш телевізор? – Ой, синку, та зламався він. Уже півроку як. Тут я зрозумів, що ми дуже вдало зайшли. – Ну і добре, де будемо знімати?

Минуло 30 хвилин. Дівчата накрили стіл, смажене порося в центрі столу виглядало дивовижно. Хлопці поруч поставили ялинку, повісили мішуру. Вийшло красиво. Сусідка охнула і заголосила:


 – Ви стільки їжі навезли, а у нас промовчали! Ми теж би погодилися.

– Ви просили гроші. Я вам вже пояснював, що оплачувати зйомки ми не будемо.

– Це ж треба, скатертину самобранку привезли і мовчать. Так, Захарова, я їх привела, так що боржок за вами, – почала командувати тітка. Довелося її приструнити.

– Дякую вам, а тепер можете йти, не заважайте працювати.

Тут тітка зрозуміла, що її випроваджають:

– А що я? Добре, буду сидіти тихо в куточку. Почали знімати, підійшли до кульмінації, даю знак хлопцям – несіть телевізор. Через п’ять хвилин принесли велику коробку:

– Ми вас вітаємо. Це подарунок від наших спонсорів – новий телевізор. Старенькі в мовчазному здивуванні дивляться на нас і не вірять. А сусідка ледве зі стільця не впала, підскочила, кричить, руками махає, зйомку зупинила.

Попросила зачекати 10 хвилин і бігом з дому. Ми не стали чекати, дістали телевізор, заспокоюючи бабусю з дідом. Тут прибігає сусідка, хапає мене за руку і тягне з дому. Мені навіть цікаво стало. Йшли ми назад до неї додому.




Начебто і живе поруч, але за цей час встигла розповісти, що людям похилого віку дарувати телевізор не можна, і взагалі, знімати у них не варто. Син у них тюpeмник, а самі вони теж неблагонадійні. За радянських часів діда з партії вигнали, часто сперечався і права свої відстоював з керівництвом. Зайшли до сусідки в будинок …

Ось чесне слово, ледве стримався від реготу. Мужики пихтять, ледь дихають, навколо валяються обірвані зі стін шпалери. Головне, слова господині:

– Ось, будь ласка, приходьте, знімайте. Для вас всі умови створимо. Бачите, стіни голі, не гірше, ніж у Захарових, навіть кращі.

Я з розумним виглядом озирнувся, оцінив швидкий фронт робіт:

– Ви були минулого разу праві. Нам не підходить ваш будинок. У Захарових дерев’яні стіни для заднього плану нам більше підходять. Красно дякую за запрошення. Ви вибачте, мені на зйомку йти потрібно. З наступаючим Новим роком!