“Прощавайте! Я покидаю Крим…”

Кримнаш, останній дзвоник. Концертик власної дитячої самодіяльності, як це зветься по-радянські. передає http://www.amn.com.ua/

 Від такого-то “А” виступає хор стрибачих хлопчиків під фанограму відомого блатняка. Від такого-то “Бе” – танцюристка така-то, в руському цвітастому сарафані. І так далі, довго і доволі нецікаво, тому що фонограми, і музика м’яко кажучи гидотна. Доходить до якогось чергового “А”, виходе дівчинка з гитарою. Ведуча оголошує, заглядаючи в папірець, що юноє дарованіє таке-то, переможниця конкурсу на такому-то районі, сповнить рускую народную пісню. Чутно, як вимкнули магнитолу – мікрофон, живий звук.

Дівчинка перебирає перші акорди та раптово починає: “Сіла птаха, білокрила, на тополю, сіло сонце, понад вечір, за поля. Покохала, покохала я до болю. Молодого, молодого скрипаля”. Протяжно, сильно, неймовірно сумно. Звичний гул у залі наче хтось вимкнув. На очах в багатох – сльози. Частка в захваті, частка в повному здивуванні. І лише підагогі, що їх всадили на окрему почесну лаву, починають зніяковіло переглядатись. Шуршати бомажками, шукати номер, тицяти пальцями, голосно шептатись. На обличчях начяльства – гнів, страх, обурення, але більше всього страху. Кілька жіночок у стані близькому до паморок.

Дівчинка закінчує співати та каже ошелешеній аудиторії: “Присвячую моєму другу, однокласнику. Влітку я покидаю Крим і їду жити на Україну. Прощавайте всі”. Може, сказала ще щось, але голос потонув в аплодисментах.

А підагоги, з перекошеними личинами, переходять у своїх розборках з жаркого шепоту на крики з визгами. Видно, вирішують, як тягнути жребій та призначати винуватця.