Дмитро Лаленков: "Наша влада тiльки триндить"
Заслужений артист України вiдсвяткував ювiлей, вивiз батькiв з окупованого Донбасу та не проти зiграти... Путiна Днями Дмитро Лаленков, якого всi знають як екранного чоловiка Iрми Вiтовської, приймав вiтання з поважним ювiлеєм. Йому виповнилось 50 рокiв! Актора ледве вдалося "виловити" мiж зйомками, щоб поставити кiлька запитань, пише газета "Експрес". Сообщает http://expres.ua
Власне, про день народження, ставлення до влади та секрет пiдтримання хорошої форми... -- Дмитре Валерiйовичу, як ви ставитесь до цифри "50", яка вас наздогнала? -- Менi здається, вона нiчим не вiдрiзняється вiд 25, 97 чи будь-якої iншої. (Усмiхається). Звичайна цифра, яка раптом прийшла. Завтра вона пiде, а замiсть неї, дасть Бог, з'явиться iнша. Тому я не ставлюсь до 50-лiття нi як до особливого свята, нi як до якогось горя... Проте я тiшусь тiєю фiзичною формою, в якiй сьогоднi перебуваю. Можливо, не кожен 50-лiтнiй пiдтягнеться 15 разiв, пробiжить 15 кiлометрiв з обважнювачем та ще й у трьох спортивних костюмах. I, напевно, не кожен "вiдлупить" тригодинну виставу, не присiвши жодного разу. Тож нинi я трiшки в кращiй формi, нiж сам сподiвався. До речi, уже давно зав'язав з усiма шкiдливими звичками - i з алкоголем, i з переїданням... Що ж до вiдзначення ювiлею, то, можливо, згодом я влаштую якийсь бенефiс, а наразi нiчого особливого не органiзовував. Вiдсвяткував день народження широко, але у вузькому колi сiм'ї. (Усмiхається). -- Якщо не секрет, коли востаннє ви були на Луганщинi, у тих краях, де народились? Тепер же це окупована територiя... -- Так, окупована територiя. (Зiтхає). Власне, у мiсто Стаханов востаннє я їздив пiвтора року тому, коли забирав звiдти батькiв i свого дiда. Там був просто жах... Слава Богу, вивезти вдалося всiх, навiть племiнникiв. Хоч завдання ускладнювало те, що на мiсцi заправляли не сепаратисти, а росiйськi козаки... Двiчi я дiстав хороших "звiздюлєй", у мене забрали документи, грошi й не тiльки. А вже з Харкова ми добирались, пустивши в хiд якiсь мої годинники, ланцюжки, браслети. Нинi, на щастя, всi рiднi тут, у Києвi, вони влаштованi, i в них усе гаразд. За офiцiйними даними звiдти, з Донбасу, виїхало два з половиною мiльйони громадян, та яке там - уже бiльше. Вони втратили все - своє майно (сам бачив: 70% будинкiв забитi дошками), мотивацiю та основу життя, а дехто й саме життя... Виявилось, що люди нiкому не потрiбнi. Влада тiльки триндить, що ми простягнемо руку, а люди в цей час простягають ноги... Знаю про все це не вiд iнших, адже сам допомагав переселенцям, причому дуже активно. -- А в госпiталях доводилось бувати? -- Аякже! Звичайно, я був у госпiталях. Просто не "дзвеню" про це на кожному кроцi. Я ж не поп-зiрка. Приходив, спiлкувався, чим мiг - допомагав... До слова, недавно стояв в аптецi (купував татовi лiки до лiкарнi), а за мною - хлопчина, iнвалiд бойових дiй. У мене як у вiп-клiєнта знижка 15% (я офiгенний "герой нацiї"), у нього - лише 5%, а в учасника вiйни - взагалi 3%. Ну яке ставлення пiсля цього може бути до влади? Що ще, крiм - не хочу казати ненавистi - вона може викликати? Ну хiба що презирство! А тим часом Порошенко тiльки "либиться" на всiх фотографiях... Найсонячнiший i найщасливiший Президент у найголоднiшiй країнi. У цьому - квiнтесенцiя всього. -- З тими рейтингами, що має нинiшнiй Президент, скiльки вiн ще може протриматись при владi? Ось за вашими вiдчуттями... -- Я йому даю, за вiдчуттями, не термiн президентства, а термiн вiдсидки. Думаю, довiчно - це мiнiмум! Йому i всiй його компанiї... Вiн же постiйно бреше, бреше, бреше. Тож чи варто дивуватись, що його нiхто вже не поважає, а тiльки зневажає. За всiма рейтингами... От хто нині може з гордістю сказати: "Це мій Президент"? Гадаю, лише ті, хто бігає там довкола нього, а також ті, хто випускає цукерки "Рошен". А решта... Для мене це все болюча тема. -- Ви й нинi багато знiмаєтесь у кiно. А якби вам запропонували зiграти роль Путiна, погодилися б чи нi? -- Я iз задоволенням зiграв би! Щоб ця сволота побачила, що таке сволота, i як це виглядає збоку. Ви знаєте, у мене був досвiд втiлення на сценi таких мерзенних тварюк, за котрi навiть вiдзначали театральними премiями... Тому, кажу, я б iз задоволенням погодився. Щоби показати, скiльки в цiй "привабливостi", "легкостi" й "вiдкритостi" таїться мерзенностi та небезпеки для кожного з нас. Зрештою, список мерзоти, яку я iз задоволенням зiграв би, великий. Я навiть просив би режисерiв дати менi такi ролi, але нiхто не дасть. Бо, на щастя, я нi на одну з цих тварюк не схожий. -- До речі, ви уже змирились iз тим, що для когось ви й далi - екранний чоловiк Iрми Вiтовської? -- Це абсолютно нормальна iсторiя. Тут ходять сотнi артистiв, якi рвуться знiматись у кiно й хочуть, щоб їх впiзнавали якщо не за прiзвищем, то бодай за екранним iм'ям. Нам з Iрмою поталанило... Думаю, якийсь час я ще побуду Ромою, поки не "зiв'яну". Зрештою, не так важливо, як тебе називають глядачi - Ромою чи Дiмою. Називайте хоч Розою! (Смiється). Сiль життя нашого не в цьому ж, правда?
Post a Comment