Сьогодні знову почув "я так втомився від війни".

Візьміть відпустку, зганяйте на океан. Полазьте по горах. Підіть у бар, хильніть пару стопок дорогої горілки. Лягайте на м'яке ліжко, вкривайтеся теплою ковдрою, солодко потягніться та спіть. Ви втомилися. Відпочивайте від війни. Сообщает http://zvamynews.blogspot.com

Не втомилися лише солдати на нулі, які живуть від обстрілу до обстрілу, живуть, не знаючи, у яке місце прилетить наступного разу, живуть, зціпівши зуби, коли витягують своїх важких або мертвих побратимів з-під зони вогню.

Не втомилися волонтери, які збиваються з ніг у пошуках усього необхідного для бійців, які не одну тисячу кілометрів накрутили на своїх автівках, вдень, вночі, розвантаження - завантаження.

Не втомилися медики, які приймають поранених, які бачать відірвані руки, ноги, кишки, кістки, що проривають шкіру гострими кінцями, які чують безнайдійливе "добийте", які тримають руку воїна перед його останнім подихом.

А також не втомилися наші хлопці, яких розвозять по домівках мікроавтобуси з табличкою "200".

В'ячеслав Григорович Литовченко (позивний "Друг ВДВ") народився 17.12.1971 року у Полтаві.

Навчався у професійно - технічному училищі №23, потім армія, служити у якій його було відправлено до Білорусі. Там він одружився та мешкав деякий час. Але з особистим життям у В'ячеслава не склалося і він разом із сином повернувся на Полтавщину, до села Старицьківка Машівського району.

У травні 2015 року В'ячеслав Григорович прийшов добровольцем до 17-ї резервної сотні ДУК ПС. Потім вишкіл та початок бойового шляху у складі 1-ї окремої штурмової роти у лютому 2016 року. Воював відчайдушно, сміливо, без краплі вагань.

Коли наших накрили на Бутівці у липні, отримав поранення, але після лікування одразу знову повернувся до побратимів. Був безвідмовним і справедливим. вмів постояти за себе та за своїх, дуже добре грав у футбол. Поважали його, знаєте. Поважали за те, шо він готовий був покласти своє життя за товаришів, за друзів, за рідну землю, що завжди підставляв своє плече, допомагав та був взірцем справжньої козацької хороброї душі.

Загинув увечері 29 вересня у промзоні Авдіївки від кульового поранення у голову. Після фатального пострілу ворожого снайпера Друг ВДВ ще прожив пару годин, лікарі давали йому один шанс зі ста.

Але один зі ста - це неймовірно мало. Це майже вирок. Для В'ячеслава це був вирок без усіляких "майже".

Поховають воїна завтра, 3 жовтня, на Алеї Слави міста Полтава.

У нього залишилися батьки, сестра Алла та два брати - Руслан та Павло. Один з братів зараз теж на війні.

Це була велика людина. Це був відданий Україні солдат.

Він не втомився, бо був зайнятий тим, що помирав за нас.