Header Ads

Коли його проводжали в останній шлях та увозили з батальйону, всі побратими плакали, не стримуючи сліз.

Перед вами історія короткого, але насиченого життя великої людина, воїна, чоловіка, офіцера, який мріяв про нову і відбудовану країну з сильною та могутньою армією.Сообщает http://politinfo.com.ua



Історія людини, у якої могло би бути грандіозне майбутнє, якби у 21 рік у її серце не постукала смерть. 

Максим Олександрович Яровець народився 13.12.1994 року у місті Хмельницький.

Скіф завжди хотів стати віськовим, це було його призначення, це було те, до чого в нього лежала душа і тому після школи вступив до Одеської військової академії, яку закінчив у цьому році у званні лейтенанта.

Його захопленням була його робота. Він віддавався їй цілком і повністю чим і заслужив повагу і довіру у своїх побратимів та керівництва. Попри свій юний вік, він мав сильний характер, але у той самий час, коли прийшов на війну та став командиром, ніколи не проявляв зверхність і до своїх побратимів ставився, як до рівних.

Це був дуже спокійний та культурний офіцер. Незважаючи на молодість, користувався повагою бійців, які дійсно були раді його призначенню. Ніколи не лаяв солдат, якщо було потрібно, допомогав вирішувати питання, клопотав перед командуванням.

У зону війни Максим потрапив у квітні 2016 року. Спочатку його бойовою домівкою стала Попасна Луганської області, де він служив командиром взводу 2-ї розвідувальної роти 130-го окремого розвідувального батальйону та виконував обов’язки командира роти глибинної розвідки.

У липні на Рівненському полигоні приставку “в.о.” було знято і Скіф у 21 рік став повноцінним командиром РГР.

22 серпня 2016 року був переведений на несення бойової служби у Донецьку область.

Як командир роти, він міг не ходити на бойові виходи, але в нього навіть і думки такої не виникало і Максим виконував свої обов’язки, нічим себе не виділяючи.

Загинув 5 жовтня о 10.50 поблизу міста Мар’їнка Донецької області під час повернення з бойового завдання, підірвавшись на міні МОН-50.

Його група складалася з 5 бійців і до наших позицій не дійшла метрів 600. На її шляху трапився рівчак з водою, яка ховала у собі розтяжку Муві (розтяжка, яка після висмикування чеки не дає паузу у 3 секунди, а лунає миттєвий вибух). Боєць, який йшов першим, перестрибнув, а Скіф зачепив і одразу прийняв все на себе. Перший боєць отримав відкриті переломи та порвані, посічені ноги, але все-таки пробіг метрів 5 до Максима.

Його відштовхнула смерть, яка майже миттєво постукала у серце молодого командира.

Поховали воїна вчора, 8 жовтня, на Алеї Слави у Хмельницькому. У нього залишились батьки та сестра.

Скіф не обрав шлях звичайної пересічної людини, він обрав шлях воїна, шлях небезпеки, зате він був на своєму місті у такому короткому житті.

До раю ведуть тисячі сходинок і на кожній відбитки тисяч ніг.

До раю ведуть тисячі сходинок і кожна з них забризкана кров’ю.


На платформі Blogger.