ТЕЛЕВЕДУЧИЙ АНДРІЙ ДОМАНСЬКИЙ РОЗПОВІВ, ЧОМУ ПОКИНУВ ЛІДІЮ ТАРАН, ВИ БУДЕТЕ ШОКОВАНІ ВІД ПРАВДИ (ФОТО)

Телеведучий розповів, чому залишив Лідію Таран. Сообщает http://newsnet.hostenko.com

В ексклюзивному інтерв’ю програмі “Відверто з Машею Єфросиніною” на каналі “Україна” телеведучий Андрій Доманський розповів, чому останні два роки стали найважчими в його житті, що змусило його піти від Ліди Таран, і який його таємний страх несподівано став реальністю. Андрій Доманський був ведучим найвідоміших шоу в Україні – від “Фабрики зірок” до “Голосу країни”, передає Корупція.Стар

– Нас з тобою пов’язує дуже багато роботи, але я про тебе практично нічого не знаю. Людина-сміх, свято. Ти своє життя позакривав на всі замки. І я розумію – чому. Сьогодні ми про це поговоримо. Але почати я хочу з іншого. Питання “Де зараз Доманський” – це перше питання, коли вимовляєш твоє ім’я.

– На початку 2013 року ми (1+1 та “Інтер”) оголосили про те, що Андрій Доманський став обличчям каналу “Інтер”, і в кінці листопада 2013 року почався Майдан. І, природно, що ті проекти, які планувалися спочатку, тут же позакривалися.

– Такі гроші в кризу ніхто вкладати не збирався…

– Справа навіть не в грошах, питання в необхідності створення таких шоу. Не до видовищ було в той момент, коли гинули люди, коли на вулиці лилася кров. І було б дивно, якби ми співали, танцювали і робили вигляд, що нічого не відбувається. У мене, наприклад, до половини 2014-го була настільки виражена внутрішня апатія, розгубленість, бо звична картина світу зруйнувалася на очах. Мені було дуже боляче спостерігати, як країна, яку я дуже люблю, я зараз говорю про Росію, перетворювалася в звірячу масу. Скажу відверто, мені було не до роботи.

– Повернімося до простою з 2013 року. Зараз 2015 рік. Мені здається, що для такої людини, як ти, це досить довго.

– Ти знаєш, у мене навіть був період, коли я вечорами виявляв себе в компанії з пляшкою алкоголю. Це було настільки дивно і незвично для мене.

– Чому? Поруч же діти.

– Так, і я завдяки Кірі в основному і вигріб. Ти дивишся новини, а потім дивишся в очі своїй трирічній дитині, і розумієш, що все, що здається настільки жахливим і поганим, не настільки жахливо і погано, щоб шукати мило і мотузку.

– Мені пощастило стати свідком того, як ти приїхав проходити проби в програму “Підйом”. Це був 2004 рік. Ти працював на радіо, в Одесі. І в тебе була родина – дружина, син Вася і дочка Лада. Чому ти так різко в 27 років почав все міняти?

– Усе збіглося. Молодий чоловік працює в кадрі, природно, до нього з’являється увага. Не просто увага – але й конкретна увага з боку жінок, мені це подобалося, я не відчував раніше нічого подібного. Я і готовий до цього не був. Стосунки з Юлею йдуть в рознос. Ми як циганська сім’я тоді кочували – тиждень у Києві, тиждень в Одесі. Я возив Ваську, Юльку. Ми переїжджали машиною незалежно від погоди.

– Це було твоє рішення возити їх з собою?

– Так, ми прожили разом 10 років, і за ці 10 років ми практично жодного дня не були порізно. Якщо були якісь заходи – ми виходили удвох, на риболовлю – удвох, до Києва – вдвох.

– В який момент ти прийняв рішення, що сім’ю з собою ти більше не возиш, їздиш один у Київ?

– Юльці було їздити важко, тому, що ось-ось повинна була з’явитися Лада. І я пам’ятаю по відчуттях, що тоді я вже особливо й не наполягав.

– Отже, твоя перша дружина, Юля з сином Васею і з народженою тоді дівчинкою залишається жити в Одесі. У тебе в Києві все більше і більше роботи. У який момент ти познайомився з Лідою Таран?

– Десь в районі Нового року (2004-2005 рік). Країна почала жити новим життя, і я почав жити новим професійним життям, і в мене трапилися ахові зміни в особистому житті.

– Ти закохався?

– Так.

– Юля, в який момент вона це відчула?

– Так відразу, напевно. Я бачив, що вона все прекрасно розуміє, але мовчить. Не треба було мовчати. Знаєш, вона спочатку перебувала не у вигіднішій позиції. Вона і тоді, і зараз залежить від мене матеріально. І тому, напевно, вона могла, і повинна було щось сказати. Я прекрасно розумів, що вона відчуває. Коли ти живеш з людиною 10 років, ви розумієте один одного без слів. Але мовчимо і мовчимо.

– Як довго мовчала?

– Мовчала, поки все не стало очевидно.

– Як ви сказали Васі і Ладі?

– Ладі говорити нічого не довелося, тому що вона була зовсім маленька. А Васі було чотири роки. Я пішов на консультацію до психолога. Я повинен був зрозуміти для себе, як мені правильно поговорити з сином. Це було дуже боляче.

– Юля, треба віддати їй належне, не стала налаштовувати дітей проти тебе. Вона дозволила тобі залишатися центром обожнювання. Тобто розділу майна та інші тяжби ви не переживали?

– Тут потрібно, звичайно, сказати величезне спасибі моїй мамі. Вона дала зрозуміти, що ділити ми нічого не будемо. Ми зараз розуміємо, і Юля дотримується тієї ж думки, що наш шлюб був проектом моєї мами. В хорошому сенсі. Тому що моя мама дуже по-жіночому, мудро підштовхнула нас один до одного. З моменту нашого знайомства, яке відбулося в серпні місяці, до моменту одруження, яке було в грудні, пройшло всього нічого. По-моєму, і питання було озвучене моєю мамою: “А що ви власне бігаєте одне за одним. Чому б вам нарешті і не одружитися?” І ми одружилися.

– Коли ти вирішив піти від своєї першої дружини, ти пішов насупроти мами?

– Так, безумовно. Вона реагувала дуже гостро, тато болісно переживав, сестра була проти.

– Вони були проти відходу з родини або проти Ліди?

– Це все автоматично. Андрій йде з сім’ї, у нього інша жінка, значить – вона причина. І саме вона є чинником, який заважає Андрію взяти голову в руки. Так здавалося батькам.

– В Одесі тобі було важко. Значить, ти в Київ їхав за підтримкою, за радістю, за калейдоскопом почуттів. Це Ліда давала тобі?

– Звісно, там все було по-іншому. Нове місто, нові події. Життя здавалося святом і це подобалося.

– Ліда була дуже успішна, а ти тільки починав. Як ти вважаєш, хто був головний?

– Я періодично стикався з тим, що, будучи за природою лідером, я розумів, що з-під мене хочуть вибити сідло.

– Тобі подобалося, що журналісти постійно ставили тобі питання: “А ви зробили пропозицію, а коли ви одружитеся” тощо?

– Так. Мені це все подобалося. Я більше скажу. На той момент я не замислювався над сенсом цих питань. Я розглядав це все як гру – ви мені жарт, я вам жарт, посміялися і все, розбіглися.

– А вдома як було? З чого відбулися ці стосунки?

– Ми жили роботою, і це дуже захоплювало. Це і було головним двигуном стосунків. Українське телебачення – воно ж тоді просто фонтанувало з усіх щілин.

– Твоя дружина – ведуча серйозних програм. Ти втручався, радив їй щось?

– Вона приходила додому, і ми там розмовляли з нею, все обговорювали. Ми надавали одне одному підтримку.

– Конкуренція була професійна?

– Слава Богу, ми не працювали разом в кадрі. Вона проявлялася тільки тоді, коли ми разом з’являлися на публіці – відчувалася претензія на отримання більшої уваги.

– Ви це обговорювали?

– Ні. Проблема мого другого шлюбу – це головна проблема всіх шлюбів. Хлопці, починайте говорити якомога раніше. Як тільки тінь хмари з’явилася на горизонті – починайте одне з одним розмовляти.

– Ви тоді з Лідою багато заробляли. Але ти вже утримував, виходить, дві сім’ї.

– Так. Але нам вистачало. У нас ніколи не було питання, чому я матеріально допомагаю своїй першій дружині.

– Тобто з сімейного бюджету відкраювався серйозний шматок на двох дітей, і це ніяк не обговорювалося. А ви жили на інший шматок?

– Абсолютно. Все, що залишалося, воно складалося, і у нас був спільний бюджет.

– А коли з’явилася Василинка?

– Я, принаймні, ніколи не відчував, що Ліда намагається ділити дітей на “твоїх” і “наших”.

– А як Ліда спілкувалася з твоєю мамою?

– Погано спілкувалася, тому що спочатку був бар’єр. Я бачив, що мама робить все для того, щоб цього ніхто не відчував, але воно висіло в повітрі. Соціальний протокол дотримувався, але не далі.

– Але як це? Коли дві коханих жінки перебувають не в зовсім теплих взаєминах?

– А я на той момент цим питанням не морочився. У той час на перший план завжди ставив роботу. Мені головне було, щоб на роботі все було добре, щоб я міг матеріально допомагати дітям.

– Жалієш ти, Андрію, що стосунки з Лідою були такими робітничо-пристрасно-поверхневими, що не заговорив хтось раніше. Може бути, вони тоді б раніше закінчилися і не сталося б того для мене шокуючого випадку, коли ви розлучилися тоді, коли проїхали разом від Києва до Італії на машині. І в машині ти зрозумів, що вас нічого не пов’язує. До такої міри зрозумів, що ти, привізши її на місце відпочинку, розвернувся і пройшов шлях назад. Це що ж має статися в мізках чоловіка, у якого вже є досвід розриву, і шляху в нікуди.

– Я розумів, що нечесно. Максимально нечесно залишатися поруч, в той час, коли я цього не хочу. Тому я розвернувся і поїхав. Тим більше, розумієш, якщо ми б були одні. Ми поїхали з друзями на відпочинок. І в мене на той момент не було енергії продовжувати спектакль, що ми щаслива пара.

– Не може бути, що ти це все зрозумів в машині…

– Напередодні виїзду у мене “Фабрика”, у Ліди були “Танці”. Це були два виснажливих проекти, як для неї, так і для мене. Ми повністю з головою пішли кожен у свій проект, і у нас ні про що інше розмов взагалі не було. Ми бачилися тоді раз на день. Ми виринули з цього стану перед поїздкою і поїхали. Натяки, що все вже не дуже добре, вони були вже перед поїздкою. А мене кроїло дуже сильно. Ми приїхали, переночували. На наступний ранок я сказав, що у мене проблеми на роботі. Ліда підтримала цю версію. Потім, коли я поїхав, вона зрозуміла, що відбувається.

– Ліда, у свою чергу, не взяла квиток на літак, не повернулася за тобою, чому?

– Вона дуже образилася, як мені здається. Але Ліда продовжує проектувати, вона змінює внутрішню образу.

– За що образу?

– Вона слово “зрада” вимовила кілька разів. Навіть один із каналів знімав програму, та й не один. Ліда в інтерв’ю розповідала дуже неприємні речі про мене. І слово “зрада” там звучало неодноразово. Зрада в тому, що я залишив її тоді. Зрада в тому, що я поклав край нашій родині, у тому, що у неї були плани на майбутнє.

– Вона хотіла заміж за тебе? Вона ж ставила тобі ультиматум?

– Так. У нас був період, коли вона ставила мені це питання, і я не знав, що їй відповісти. Ти знаєш, якщо зараз шукати відповідь на це запитання, то можливо, у мене було дуже сильне почуття провини перед Васею, моїми дітьми в Одесі, і мені здавалося, що це була зрада відносно них. Так, це дурість несусвітня, але це було так.

– Ти Ліді говорив про це?

– Ні. Не говорив.

– Тобто Італія – це наслідок. Їй передувало ваше фундаментальне мовчання і небажання говорити про те, що грудкою стояло в горлі.

– Якщо все-таки Ліда була б поруч, вона б заперечила. Але мені здається, що перші тріщини пішли тоді, коли я відчув невідповідність своєї заявленої ролі в сім’ї, тому місцю, яке мені відводилося. Чоловік це відчуває. А тим більше в такій професії – істерично-нервовій, де лідерство стоїть не в шафі…

– Лідерські позиції в цій парі були уготовані не тобі?

– Ліда лідер! Я, по суті, зараз проговорюю речі, які раніше я для себе сам не промовляв. Про те, що це кінець, я зрозумів через два місяці, а то й три, після того, як поїхав. Мало того, у мене був період, коли я хотів повернути наші стосунки.

– А які це були спроби?

– Я приїхав зустрічати її в аеропорт, я хотів поговорити. Ми навіть пару раз зустрічалися, намагалися якось поговорити. Не знаю, у мене була дуже сильна образа з приводу того, що мене не чують так, як мені хотілося. У неї була дуже сильна образа – просто стіна, із серії ти винен. Не ми, а ти. На той момент, вона дуже чітко і кілька разів озвучила: “Ні, ні!”.

– Але й “мила, виходь за мене заміж” цього разу теж не прозвучало?

– У нас була розмова, коли я заміж міг покликати, але я знав, що вона відповість мені в той момент. Точка неповернення вже була пройдена. Є такий гріх – гординя. Моя гординя, і її гординя. І наша гординя заважала нам перейти якусь грань, і визнати помилки одне одного і свої власні, і зрозуміти, що є фундамент, на якому можна будувати щось далі. Або ж зрозуміти, що його немає. І відпустити і пробачити одне одного.

– Взагалі був за час вашого цивільного шлюбу період, коли ви чули одне одного?

– Звісно. Коли у нас з’явилася дитина. Це було піком стосунків. Я пам’ятаю, як у пологовому будинку, я перший раз взяв її на руки.

– Що для тебе найприкріше зараз у ваших стосунках?

– Те, що їх немає. І те, що це відбивається на Василині. Не повинно бути у мами і тата таких стосунків, як у нас зараз. Ми не спілкуємося. Тобто якщо не виникає питань, які стосуються малої, то…

– Це, як і раніше, якась образа?

– Вона слово “зрада” вимовила кілька разів. Навіть один із каналів знімав програму, та й не один. Ліда в інтерв’ю розповідала дуже неприємні речі про мене. І слово “зрада” там звучало неодноразово. Зрада в тому, що я залишив її тоді. Зрада в тому, що я поклав край нашій родині, у тому, що у неї були плани на майбутнє.

– Вона хотіла заміж за тебе? Вона ж ставила тобі ультиматум?

– Так. У нас був період, коли вона ставила мені це питання, і я не знав, що їй відповісти. Ти знаєш, якщо зараз шукати відповідь на це запитання, то можливо, у мене було дуже сильне почуття провини перед Васею, моїми дітьми в Одесі, і мені здавалося, що це була зрада відносно них. Так, це дурість несусвітня, але це було так.

– Ти Ліді говорив про це?

– Ні. Не говорив.

– Тобто Італія – це наслідок. Їй передувало ваше фундаментальне мовчання і небажання говорити про те, що грудкою стояло в горлі.

– Якщо все-таки Ліда була б поруч, вона б заперечила. Але мені здається, що перші тріщини пішли тоді, коли я відчув невідповідність своєї заявленої ролі в сім’ї, тому місцю, яке мені відводилося. Чоловік це відчуває. А тим більше в такій професії – істерично-нервовій, де лідерство стоїть не в шафі…

– Лідерські позиції в цій парі були уготовані не тобі?

– Ліда лідер! Я, по суті, зараз проговорюю речі, які раніше я для себе сам не промовляв. Про те, що це кінець, я зрозумів через два місяці, а то й три, після того, як поїхав. Мало того, у мене був період, коли я хотів повернути наші стосунки.

– А які це були спроби?

– Я приїхав зустрічати її в аеропорт, я хотів поговорити. Ми навіть пару раз зустрічалися, намагалися якось поговорити. Не знаю, у мене була дуже сильна образа з приводу того, що мене не чують так, як мені хотілося. У неї була дуже сильна образа – просто стіна, із серії ти винен. Не ми, а ти. На той момент, вона дуже чітко і кілька разів озвучила: “Ні, ні!”.

– Але й “мила, виходь за мене заміж” цього разу теж не прозвучало?

– У нас була розмова, коли я заміж міг покликати, але я знав, що вона відповість мені в той момент. Точка неповернення вже була пройдена. Є такий гріх – гординя. Моя гординя, і її гординя. І наша гординя заважала нам перейти якусь грань, і визнати помилки одне одного і свої власні, і зрозуміти, що є фундамент, на якому можна будувати щось далі. Або ж зрозуміти, що його немає. І відпустити і пробачити одне одного.

– Взагалі був за час вашого цивільного шлюбу період, коли ви чули одне одного?

– Звісно. Коли у нас з’явилася дитина. Це було піком стосунків. Я пам’ятаю, як у пологовому будинку, я перший раз взяв її на руки.

– Що для тебе найприкріше зараз у ваших стосунках?

– Те, що їх немає. І те, що це відбивається на Василині. Не повинно бути у мами і тата таких стосунків, як у нас зараз. Ми не спілкуємося. Тобто якщо не виникає питань, які стосуються малої, то…

– Це, як і раніше, якась образа?

– Я думаю, що так. Ми не поговорили одне з одним, і вже не будемо розмовляти.

– Ти думав про те, що сестра давала тобі слушну пораду – побути на самоті?

– Знаєш, я пам’ятаю це дике відчуття, коли я тоді зняв квартиру на Троєщині, і зима була дуже холодна. Я приходив додому зі зйомок в знімну чужу квартиру, і я по суті ніколи не жив один. І ось зима, за вікном ніч, а темно вже о 16:00, все покрито льодом, якийсь ліхтар бовтається. І думаю, йолки-палки, що відбувається? Мені так хреново було тоді. Якось все відразу навалилося. Я пам’ятаю, що на той момент якась чергова фінансова криза сталася в країні, і я розумію, що в гаманці якихось 10 гривень, тому що все, що було у мене на той момент – я все віддав за квартиру. І такий “хлопчик-нуль”. Грошей немає, сім’ї немає, житла немає.

– Як ти цю кризу переживав?

– Я в роботу йшов, якраз тоді знімалася “Інтуїція”. І тільки повертаючись в мою “Троєщинську” зневіру, я швидше лягав спати.

– Як це? Після такої кризи і переживань впустити когось у серце. Ти ж Марину не відразу пустив?

– Так вийшло, що у нас співпали сімейні кризи. У Марини були серйозні проблеми в сім’ї. Вона була на межі розлучення з чоловіком. Марина працювала другим режисером, відповідно, вона працювала в знімальній групі. І ми багато спілкувалися під час зйомок, після зйомок. І краєм вуха я якось почув, що вона ділиться з колегами жіночої статі тим, що у неї не все добре. А мені на той момент хотілося з кимось поговорити, висловитися. Воно ж в мені все було. Мені хотілося, щоб мені дали аналіз з боку.

– Виходить, що ти обговорював свої проблеми з цією дівчиною?

– А вона обговорювала зі мною. У неї з чоловіком була та ж проблема.

– Коли вона сприйняла тебе як чоловіка?

– Не знаю. Спочатку вона мене взагалі не сприймала. Їй здавалося, що я легковажний, що я людина-свято.

– Її батько був проти…

– Хто ж захоче, щоб у житті його дочки, у якої є немаленький син і 10-тирічний шлюб, з’явився якийсь невиразний тип, у якого 2 невдалих шлюби і троє дітей. Та й я був би проти.

– Як ти домігся його доброго розташування до себе?

– Стало в якийсь момент зрозуміло, що просто необхідно топити лід недовіри з боку мами і тата, тому що у нас буде Кіра.

– Коли Марина, твоя кохана жінка, тобі сказала, що у вас буде дитина. Ти відразу подумав – це буде четверта дитина?

– Природно, у Марини і у мене були сумніви, чи варто залишати дитину. Ні у мене, ні у Марусі немає підтримки батьків. Мама не була знайома з нею. Але як можна щось радити людині, яка одну сім’ю зруйнувала, іншу не побудувала. І ми з Марусею задумалися. Ми хочемо бути разом, і сам Бог говорить нам про те, люди, давайте якось…

– Але у Марини є Тьома з непростим характером.

– Він не відразу мене сприйняв, далеко не відразу. І коли виникали конфлікти між мною і Тьомою, він ставив запитання мамі: “Хто це такий?”. І мама пояснювала, що в її житті з’явився чоловік, з яким вона будує сім’ю. І що вона любить нас двох: чоловіка-сина і чоловіка-чоловіка. І що нам потрібно миритися.

– Паралельно до всього, твої діти теж сподівалися, що ти повернешся до їх мамі.

– Лада мені постійно казала, щоб я повернувся до Одеси і жив з ними. Але я її питав: “Ти ж хочеш, щоб тато був щасливий”? Звичайно, вона хотіла. І я їй пояснив, що так вийшло, що мене робить щасливою тітка Марина.

– Публічна професія теж була чимало важливим випробуванням. Тобі влаштували публічну прочуханку. Ти не можеш відкрити інтернет, тому що вискакує твоє ім’я в заголовках: “Андрій Доманський кинув Лідію Таран”. Як ти це все переживав?

– Ми пішли в якийсь магазин. Я, Маруся, Тьома. І потім через пару днів я натикаюся на фотографії, хтось з машини сфотографував, як ми разом виходимо. І все в ключі, в якому ти описала. І в той момент ми зрозуміли, що це дійсно серйозна проблема. Виникло відчуття того, що я жахливий монстр, який регочучи та веселячись, зробив хорошій людині боляче.

– А як ти розумів, що є такий образ?

– Я спілкувався зі своїми дніпропетровськими знайомими, з якими ми часто працюємо. І вони мені кажуть: “Знаєш, така дивна справа. Ми намагалися тебе запропонувати, як ведучого на свято. І господиня свята дуже різко відмовилася”. Вона прямо сказала, що не хоче бачити персонажа, який так низько поводиться відносно жінки. Вони її переконали, звісно, але мало приємного. І таких епізодів було кілька.

jpg_128

– Твоя мама втручається в професійне життя?

– Якби я спирався на мамині поради, я б вів усі, включаючи засідання Верховної Ради.

– Сьогодні, що тобі каже мама?

– Про мене зі мною вона не говорить. Вона говорить із Марусею. Вона боїться, знаючи, що я все перетворюю в жарт.

– А чому ти так робиш?

– У мене немає бажання гасити всі материнські страхи.

– Який у мами найголовніший страх за тебе?

– Що я залишуся без роботи. Вона розуміє, що я та людина, на якій зав’язана величезна кількість маленьких доль. І не дай Бог, весь цей корабель піде на дно.

– У тебе цього страху немає?

– На початку 2015 року ми з сім’єю поїхали кататися на лижах. І 3 або 4 січня я прокидаюся, і розумію, що зі мною щось не так. Я підходжу до дзеркала, і розумію, що у мене повністю паралізована права половина обличчя. Я пішов до лікаря. Мені сказали, що у мене запалення трійчастого нерва. Маруся починає мені колоти антибіотики – і нічого. У такому стані я повертаюся до Києва. І в мене злітає місяць зйомок. Цілий місяць я ходжу на реабілітації, і потроху завдяки стимуляції, масажу, занять з логопедом, я повертаюся в форму. Мені ніхто не давав гарантій. І в цей момент я задумався: “Що я буду робити, якщо я не зможу працювати за фахом”. Мені дуже сильно допомогла Маруся. Вона чарівним чином вселила в мене, що світ не закінчується, якщо Доманський в один момент піде з кадру. Поки у тебе є руки, ноги і здоров’я – ти зможеш утримувати сім’ю.

– Три сім’ї…

– У мене одна сім’я, в якій багато дітвори. Але я реально впав у паніку. У мене є програми – поставити дітей на ноги, забезпечити їх житлом і виштовхати у доросле життя.

– За освіту потрібно платити.

– Звісно. Але навіть якщо у мене будуть мільйонні доходи, я ніколи не буду створювати дітям тепличні умови. У дітей повинна бути виживаність.

– За кого з них ти зараз найбільше переживаєш?

– Зараз за Васю. Він стоїть на порозі вибору. Мене хвилює те, що в його віці я чітко розумів, ким я хочу бути. Не важливо, що через три роки я радикально поміняв своє життя. Але, принаймні, в 14 років я все робив для того, щоб стати студентом певного вишу і отримати певну спеціальність.

– Але при цьому зараз ти йому шукаєш виш і просиш надсилати фотографії щоденника.

– Я не змушую, я прошу. Все консультативно. Я прошу його написати список, чим би він хотів займатися, і 10 професій, які ні за яких обставин не принесли б йому радість. Він отримає освіту і ремесло, а далі буде гребти сам. У мене був момент у відносинах з мамою, коли мені здавалося, що вона дуже тисне на мене. І це нормальний момент, коли син виходить з-під опіки мами. Мені здається, що мамі було боляче мене відпускати. Я б хотів, щоб мої діти відчували те, що я відчував дитиною. Завдяки мамі – тотальну захист, створення світу, затишного, правильного, щасливого. І я хочу попросити вибачення у мами за те, що я не даю їй ту частку уваги, яку вона заслуговує.