Header Ads

 Борис Болотов

Цей день в історії: що б було, якби Україна тоді не помилилась з вибором

Перший день нового життя: як і коли Україна вперше помилилася з політичним вибором.

Сьогодні – дуже особливий день в історії України, повідомляє Корупція. Інфо

2 грудня 1991 року. За усіма задумами цей день мав стати першим у новому житті українців. Серпневий путч, акт проголошення незалежності – все це вже встигло стати історією.

Потрібно було зробити останній важливий крок – юридично підтвердити своє бажання відокремитися від Москви. Водночас і голову молодої держави потрібно було обрати. І саме вранці другого числа мали з’явитися нехай і проміжні, але результати.

Зараз, чверть століття потому, під час аналізу тодішніх подій стає зрозумілою природа деяких сучасних процесів. Скажімо, бомба уповільненої дії у східних областях, на Одещині та в Криму була помітною ще тоді, хоча заклав її Кремль значно раніше.

Зробити цей висновок допомагає навіть не відсоток тих, хто голосував проти, а явка виборців. У більшості регіонів вона коливалася від 80 до 90 відсотків (84.1 в середньому по країні), на Донеччині ж на виборчі дільниці прийшло 76.7%, на Харківщині – 75.68%, на Одещині – 75.1%, а на півострові голосування проігнорував кожен третій мешканець. А тепер додайте до списку Луганщину з її цілком нормальними нібито 80.65% і пригадайте, де сепаратисти проявляли найбільшу активність у 2013-2014 роках. Дивний збіг, чи не так?

Якщо з бажанням юридично оформити незалежність все було зрозуміло, то президентські вибори мали певну інтригу. Адекватно налаштованим людям найкращою кандидатурою на роль голови держави видавався В’ячеслав Чорновіл. Це зазначали не лише на Заході (Орест Субтельний, наприклад), але й на українських землях. В’ячеслав Максимович не був частиною радянської системи – він боровся проти неї. Він був прихильником поступової українізації суспільства (лагідної чи ні – питання інше). Події наступних двох десятиліть дали зрозуміти, що саме надто тісний зв'язок з російськими культурними та мовними реаліями не дозволяв українцям насправді відчути себе українцями.

Але головною перевагою Чорновола було бажання зламати старе і якомога швидше побудувати нове. Економіка Західної Європи на початку 90-х років минулого сторіччя, відверто кажучи, була тим ще взірцем, але в будь-якому випадку цей взірець був кращим за радянську систему, побудовану за принципом "план по валу – вал по плану". Бажання відхреститися від цих валів з планами та створювати справжній ринок було задекларовано під час передвиборчої кампанії разом з іншими важливими обіцянками – соратники Чорновола згадують про це і зараз. Так, в тодішніх умовах цей крок був би достатньо ризикованим. Але приклади найближчих західних сусідів, колишніх республік соцтабору, доводить, що ризик цей швидше за все виправдався б.

Тому й цікаво, що б було, якби В’ячеслав Чорновіл врешті-решт здобув би перемогу?

По-перше, значно кращими були б справи української мови та культури. Причому насправді, а не у статистичних викладках – скажімо, у горезвісному Першотравенську українську мову під час перепису населення нібито визнав рідною кожен другий, але на практиці там можна легко отримати по голові, якщо спілкуєшся не російською. Можливо, не було б ані закону Ківалова – Колесніченка, ані нахабних спроб Кремля "захистити російськомовне населення" у тому вигляді, у якому вони є зараз. Розгойдування човна на тему статусу російської мови нікуди б не поділися, що правда, то правда. Але наслідки для України були б не такими болючими.

По-друге, переорієнтація на західні зразки і цінності в соціальній та економічній сферах відбулася б значно раніше, ніж це сталося де-факто. Точніше кажучи, повноцінної переорієнтації не відбулося досі (не в останню чергу через те, що навіть в новому проєвропейському уряді питаннями соціальної політики займаються персонажі з радянським світоглядом та звичайнісінькі хапуги). Але чимало реформ, впроваджених на практиці лише рік чи два тому, могли розпочатися ще в перші роки незалежності. На папері, звичайно, будь-що може виглядати красиво, і невідомо, якби насправді усе склалося у Чорновола-президента. Але зараз очевидно, що тоді варто було голосувати саме за нього.

Проте тодішня Україна (та що там, давайте вже відверто – ментально це була УРСР, якій на голову звалилася самостійність) виявилася неготовою до змін незалежно від їхньої радикальності. Абсолютна більшість виборців тоді проголосувала б за колишнього представника партійного апарату навіть без використання брудних політтехнологій проти його головного конкурента, справжнього демократичного кандидата. Але політтехнології ці використали, що називається, з розмахом і від душі – на сході України дехто і досі лякає молодь казками про те, як страшний Чорновіл в разі перемоги збирався заборонити російську мову…

2 грудня 1991 року. За усіма задумами цей день мав стати першим у новому житті українців. Проте нове життя не настало навіть станом на 2 грудня 2016 року. Коли воно настане? Хороше питання. Але відповіді на нього поки нема.

Немає коментарів

На платформі Blogger.