ШОКУЮЧА СПОВІДЬ:Там не можна їсти свинини і МОЛИТИСЯ до... БОГОРОДИЦІ

Мій зять — біженець-мусульманин, сирієць. 

Сообщает http://pravda-v-slove.blogspot.com

  І хай би вже молодий і гарний, а то...

-- Я так хотіла, щоб у моїх доньок добре склалося життя, щоб досягли

успіху, -- зітхає Ганна Петрівна, миловидна 60-річна пані. -- Тому не

шкодувала грошей ні на курси англійської мови, ні на навчання на престижних

спеціальностях. Як я тішилася, як спершу старша виїхала у Відень вчитися,

згодом там в університеті очолила наукову лабораторію! А потім і молодша

щастя знайшла в Норвегії. А тепер що? Ми з чоловіком залишилися самі, дочок

і онуків раз на рік бачимо... Хіба про таке життя я молилася?пишеhttp://poradnykzhinky.com/a

-- Ага, ось Марія Адамівна померла, то дочка з Америки аж на п”ятий день

прилетіла, -- додає її подруга Оксана Михайлівна, -- думали, що не буде

навіть кому її поховати. Усі роз”їхалися...

-- А в мене яке горе, -- зітхнула Ольга Ярославівна, третя співрозмовниця

віком близько 55 років. -- Я теж за свою Ларису так тішилася, як вона після

розлучення у Копенгаген на навчання поїхала, і роботу потім там знайшла. Я

тим часом Яринку няньчила. Ну, думала нехай в Данії залишиться, може якось

собі вікінга знайде. Аж тут мій зять — біженець-мусульманин, сирієць. 

І хай би вже молодий і гарний, а то...

-- Ну Олю, може вона його покохала, -- заспокоює подругу Ганна Петрівна, --

вона ж вже доросла жінка...

-- Так, за Ларису я не хвилююся, це її життя, -- відповідає твердо Ольга

Ярославівна, -- а дитина чого має страждати? Ви ж нічого не знаєте. Два

роки Лариса з Камілом прожили в Копенгагені, а Яринка зі мною залишалася.

До речі, мала має сім років, могла би в другому класі бути. А вона далі в

дитячому садочку, бо ж іще не вирішили, куди у школу має йти. Потім

переїхали в Україну, чи йому відмовили у статусі біженця чи ще щось

сталося, вони мені не розповідали. Я лише знаю, що Каміл не має права

в”їзду у зону Шенгену. Отож зняли квартиру, забрали Яринку і жили у Львові.

Знаєте я навіть до нього звикла, а особливо за те, що до Яринки добре

ставиться, бавиться із нею, вчить англійської, терплячий. Але ось недавно

Лариса сказала, що оформляють документи на виїзд у... Сирію.

-- О Боже! Там ж війна! -- хапається за голову пані Оксана. -- Та ж із

Сирії усі тікають! Світла, води нема, міста зруйновані...

-- А вони їдуть в Дамаск! -- веде далі пані Оля, витираючи сльози. -- І за

візу чи ще якісь документи Лариса 500 доларів заплатила! Знову ж кажу, це

її рішення, хай їде, а Яринка? І нема мене кому підтримати. Моєму

колишньому зятеві до доньки байдуже, бо вже має нову сім”ю і чекає на

народження первістка. Я ще працюю, але згідна опікуватися внучкою, хоча

мені і важко самій.

Оце в неділю прийшли в гості, я голубці зробила, для Каміла рибу насмажила,

стіл накриваю. Яринка тішиться, бо скучила за мною. Аж тут сюрприз — ніхто

із них голубці їсти не буде, бо ж вони із свинини. Ну, Каміл — зрозуміло. А

дочка, внучка? Що вони вже мусульманами стали? 

 Мені аж в очах тоді

потемніло! Від Лариси я не могла такого сподіватися. А Яринка? Вона ж

навіть не дочка Каміла!

А далі ще гірше: захотіла Яринка у мене на ніч залишитися, бо вони завтра

саме у справах мали кудись їхати. Дочка довго не дозволяла, англійською

щось із Камілом перемовлялася, тоді залишили. Ми з внучкою, як звично,

перед сном починаємо молитися: “Отче наш” промовили, тоді

“Ангеле-хоронителю”, а далі я молюся “Богородице Діво”, а Яринка мовчить. Я

питаю, чи не болить її щось, чи не погано, а дитя каже: “Бабцю, я не маю

права молитись до Матінки Божої, бо вона не свята”.

Люди добрі! Ви таке чули?! Наступного дня питаю Ларису, що це за сюрприз. А

вона спокійно пояснює, що до Бога-отця молитися можна, бо він один, як

Аллах, Ісус Христос — це пророк Ісая, а Діва Марія — просто його мама, а

ніяка не Богородиця.

Ольга Ярославівна починає плакати вголос, подруги її заспокоюють. 

-- Олю, не пускай з ними дитини, -- каже старша Ганна, -- він певно

бездітний. А діти для мусульман святе. Ото він до Лариси через Яринку і

причепився, сама кажеш до дитини добре ставиться...

-- Ніби я пускаю? -- відповідає питанням пані Оля. -- Прошу-молю дочку не

брати Яринки, питаю, чи хоче, щоб вона у паранджі ціле життя проходила? А

вона відповідає, що таким, як є в Україні, вона бачить майбутнє своєї

дитини. А яким? Майбутнє не можливо спланувати, його нам дає Господь за

нашими заслугами, за нашими вчинками... А чи дасть він добру долю Яринці за

вчинки її мами?

Надія ФЕДЕЧКО