Header Ads

 Борис Болотов

ЕКСКЛЮЗИВ! Марина Порошенко відверто розповіла про стосунки в сім’ї. Тільки не падайте від почутого!

"У НАШІЙ РОДИНІ ДЕМОКРАТІЯ": ПЕРША ЛЕДІ УКРАЇНИ РОЗПОВІЛА ПРО СТОСУНКИ У СІМ'Ї

Марина Порошенко під час розмови із ведучою програми "Рандеву" Яніною Соколовою розповіла про свої ініціативи та вподобання, а також про стосунки в родині та виховання дітей, – Корупція Інфо



– Сьогодні у нас особливий випуск, бо маємо особливого гостя, точніше гостю. До дня Матері до нас завітала багатодітна мати і перша леді України. Марина Порошенко у "Рандеву". Пані Марино, мої вітання.

– Вітаю вас.

– Я дякую, що сьогодні до мене прийшли. Ми насправді довго чекали, нарешті випала така нагода. Ви чи не єдина перша леді і дружина з наших п’ятьох президентів, яка знайшла в собі сміливість бути публічною. І це для українців, для вас, напевне, я можу так сказати, певне випробування, так? Ну моє запитання: чому?

– Випробовування, тому що дійсно я не можу сказати, що я публічна людина і що для мене це звичайне життя. Це одна з тих речей, яка об’єднує людей. І мені захотілося зробити цей статус як об’єднуючий для українців, щоб вони пишалися. Пишалися статусом першої леді без прізвища. Це неважливо – буду я чи хтось інший, але у нас так мало речей, які об’єднують українців, якими ми всі пишаємося. І дуже важливо підтримувати такі позитивні проекти, позитивні речі у суспільстві, які об’єднують, які дають надію на краще майбутнє. Які, коли люди згадують, вони говорять: "Це класно, це наше, це українське".

–Так. Давайте зараз подивимося відео з 15 травня. Перша леді України Марина Порошенко буде заохочувати підняти сідниці українців, займатися зарядкою. давайте подивимося анонс одного з українських телеканалів. Знаєте, коли з’явилося це відео в Інтернеті, я зробила над собою зусилля, я почитала коментарі під постом, їх було там сотні. І я дуже багато побачила такого засудження і аналізу, мовляв, перша леді, краще вона пішла б там у госпіталь, перев’язувала рани бійцям, аніж тут зараз присідає і скаче. Тоді я зайшла і подивилася дуже схоже на це відео, відео Мішель Обами, яка в ефірі танцювала, займалася зарядкою. Казала: "Гей, американці, дайте мені п'ять, ми з вами маємо рухатися, робити нашу націю здоровою!" В коментарях під цим відео були виключно позитивні відгуки американців. І тоді я поставила собі запитання: в чому суть оцієї критики? В мене запитання до вас: це наша ментальна звичка чи щось інше? Як ви ставитися до цієї критики?

– Мені захотілося поділитися просто частинкою свого життя. Кожного ранку я займаюся спортом, і вважаю, що це дуже важливо, коли кожна людина займається спортом і веде здоровий спосіб життя – це те, що приведе до здорового українського суспільства. І якщо в результаті цієї передачі хоч якийсь відсоток людей заохотиться і почне займатися спортом, я думаю, що моя місія буде виконана в цьому сенсі. Але ще цей проект – це така маленька таємниця, забігаючи наперед – має і соціальну складову. Ми вирішили на цій передачі пропонувати флешмоб, і щоб в соцмережах люди виклали відео, як вони займаються спортом. І від кількості викладених відео Благодійний Фонд Порошенка перерахує суму для підтримки Луганської дитячої молодіжної школи для людей з інвалідністю, яка є школою паралімпійського резерву України.

– Знаєте, я згадую інтерв’ю Гілларі Клінтон. Вона сказала таку штуку – "найважче, коли я була дружиною Білла, – вже й не сенатором і не претендентом на посаду президента – найважче було не піддатися цій течії працювати на потребу, бути вподобаною пресою, і тими, хто там оточує її, а позитив і негатив мого чоловіка". От ви знайшли той баланс між тим, аби знайти в собі сили бути нейтральною до думки оточуючих, чи ще ні? Чи це і є причиною вашого хвилювання кожного разу, коли ви входите в кадр?

– Я думаю, що тільки людина, яка байдужа, не хвилюється. Якщо ти не байдужа, якщо для тебе дуже важлива твоя справа, важливо отримати результат, важливо, щоб цей результат був корисний для багатьох людей. І це не якісь пафосні слова. А все, що ми робимо, ми робимо для того, щоби хтось це сприйняв. Хтось сказав, що це дуже важлива справа, що це потрібно, що це назріло, що це буде гарно на майбутнє. І тоді ми відчуваємо щастя, коли ми відчуваємо, що ми зробили якусь дуже важливу, потрібну людям і суспільству справу – тоді ми щасливі.
– Одна із таких справ – це неймовірно зворушливе відео, ми зараз його покажемо нашим глядачам. Воно називається: Великдень для особливих. Коли я вперше його побачила в Інтернеті, сльози мої текли рікою. Це відео створив Богдан Кутєпов, давайте зараз разом його подивимося. Я знаю, що цими днями парламент має проголосувати, сподіваюся, що це станеться, Президент вніс пропозицію щодо голосування за таку нову ініціативу під назвою: школа для всіх. Це слоган нової інклюзивної освіти. Розкажіть у двох словах, що це таке і чому українцям варто вже попрацювати над собою і зрозуміти, що особливі діти, вони особливі для кожного батька, для кожного лікаря. Але вони мають право бути у школі на рівних з тими дітьми, яких ми називаємо умовно медично нормальними, як це прийнято в суспільстві. Як у вас з’явилася ця ідея?

– Вони називаються, що "типово розвиваються".

– Ось так, ви як лікар можете мені точно це сказати.

– Кожна дитина для своїх батьків особлива. І з цим важко сперечатися. Кожні батьки хочуть, щоб надати своїй дитині все найкраще: щоб вона могла отримати найкращу освіту, щоб вона могла сподіватися на краще майбутнє, щоб вона стала здоровішою, щасливішою. І в цьому ми реалізуємося. Ми реалізуємося в своїх дітях, і це дуже важливо. І до цього проекту я прийшла, тому що він для мене об’єднав дуже важливі кроки всього мого життя. По-перше, як лікар за фахом я розуміла, наскільки важливо підтримати дітей, які мають особливості розвитку, і як їм важко в суспільстві. І якщо суспільство їх не підтримає, яке майбутнє ми можемо їм запропонувати? По-друге, я розуміла, що все рівно це дітки, які зростають. І сьогодні вони діти, а завтра вони вже стануть дорослими. І якщо вони втратять цей час, коли вони могли б отримати якісну освіту, то ми не можемо очікувати, що ці люди стануть повноцінними громадянами нашого суспільства. І, знову ж таки, держава має й далі опікувати вже цими дорослими людьми.



– А ви відстежуєте долю, взагалі цей шлях? Як зараз нам бути ось з такими дітьми, які, по суті, будемо з вами відвертими, нашій державі ну до кінця і не потрібні?

– Ми просто зараз маємо результат недосконалої системи. Ми дуже багато зараз спілкуємося з освітянами, з викладачами. І ми бачимо, наскільки вони чекають дійсно цього поштовху, який вони зараз побачили з нашого боку. І для них це як ковток свіжого повітря, вони щасливі, що вони дійсно можуть зараз починати займатися цією справою по впровадженню інклюзивної освіти. Взагалі вся ця система починається майже з народження дитини і закінчується вже у 18 років, коли діти становляться дорослими, вони отримують професію і можуть вже дати собі раду. Вони можуть бути самостійними громадянами суспільства і розраховувати на своє майбутнє. Ми дуже багато подорожуємо зараз різними країнами. І в кожній країні ми вивчаємо досвід інклюзивної освіти. І мені дуже запам’яталася наша співбесіда з працівниками Департаменту освіти штату Нью-Йорк. Коли я запитала, а як швидко ви отримуєте від державних структур фінансову допомогу на ваші потреби? Вони кажуть: "Відразу як ми запросили їх про це". Я кажу: "Як гарно". А вони навіть здивувалися, кажуть: "Що тут такого? Ми ж виховуємо майбутніх платників податків".
На платформі Blogger.