Олег Медведєв: “Коли запитують, хто виходить до другого туру, кажу: Порошенко і Коломойський”

Коли і хто придумав політичний проект Зеленського, хто його виборець, чому усі кандидати воюють лише з Порошенком і як вплине корупційний компромат на хід виборчої кампанії — про це та багато іншого в ексклюзивному інтерв’ю з відомим політичним консультантом, політтехнологом Олегом Медведєвим.

Пише https://prefiksblog.co.ua

— Нинішні президентські вибори проходять в умовах жорсткої гібридної війни з Ро­сією, коли позаду п’ять років боротьби і вже немає жодних ілюзій щодо намірів східного сусіда. Як досвідчений політ­технолог, які ще бачите осо­бливості цієї виборчої кампа­нії?

— Виборці психологічно ви­снажені величезною кількіс­тю випробувань, які випали на долю країни протягом п’яти ми­нулих років. Маємо травматич­не, чи, як кажуть соціологи, пост­травматичне суспільство. У такій атмосфері технології, які були ефективними у звичайних умо­вах, не працюють. Водночас зна­чна частина суспільства перебу­ває у скрутному матеріальному становищі. Російській пропаган­ді та українській опозиції вда­лося переконати більшу части­ну суспільства, що в економічних негараздах винна не війна, яку проти України розв’язав Путін, не втрата значної частини про­мислового потенціалу, не втрата колосального російського ринку, а виключно Порошенко. Звичай­но, влада несе відповідальність за все, у тому числі і за економіч­не становище країни. Але відпо­відальність — це одне, а провина — зовсім інше.

Ще одна особливість кампа­нії — віртуозне втручання Росії у виборчий процес. Кремль уже не діє у лобовий спосіб, коли до Києва прилітали Путін чи Медве­дєв і разом з Януковичем смок­тали цукерки. Росія впливає на внутрішню ситуацію або через п’яту колону, або опосередкова­но, використовуючи широкі мож­ливості, які дають демократія та свобода слова. На моїй пам’яті ще не було, щоб в Україні опози­ція мала такі широкі медійні мож­ливості. Вони навіть більші, ніж у влади. По суті, в інформаційному просторі домінує опозиція.

— Ще одна специфіка кам­панії — майже усі кандидати у президенти, принаймні топо­ві, борються не один з одним, а з Порошенком. Адже не він лідер рейтингів. Чому так?

— На виборах опозиція завжди критикує владу. У тих демократі­ях, де існує двопартійна система або близькі до неї, змагання між владою і опозицією відбуваєть­ся у рівних пропорціях. Оскіль­ки в Україні опозиція має бага­то колон, то ситуація нагадує гру футбольних команд, де за одну команду грає тільки воротар, а за іншу — повноцінна команда з 11 гравців. Зрозуміло, за таких умов гра буде в одні ворота. Ре­ально у виборчій кампанії беруть участь сім-вісім кандидатів, ре­шта мають майже нульові рей­тинги. У першій лізі троє — Поро­шенко, Тимошенко, Зеленський. Кандидати другої ліги беруть участь у президентських перего­нах з прицілом на парламентські, щоб створити міцну основу для подолання п’ятивідсоткового бар’єра на виборах до Верхо­вної Ради. Це конфігурація сил, якщо оцінювати вибори у внутрі­політичному вимірі. Але ці вибо­ри мають і міжнародний вимір. І тут конфігурація виглядає гло­бальніше: по суті, маємо геопо­літичне змагання Путіна з Поро­шенком. Мета Путіна незмінна — знищити незалежну Україну. Оскільки ключовою людиною, яка протягом п’яти років не дала йому реалізувати цей план, — є Порошенко, то завдання Кремля — будь-хто, тільки не Порошенко. Це не означає, що усі інші канди­дати — ставленики Путіна чи до­мовились з ним про щось. Але мусимо розуміти, чого найбіль­ше прагне ворог. Путін вважає, що будь-який інший керівник держави буде більш лояльний та більш поступливий, ніж Поро­шенко, який за п’ять років не пі­шов назустріч імперським амбі­ціям Путіна.

Ще один нюанс. Зі всіх кан­дидатів у президенти абсолют­но самостійним є лише Поро­шенко. Хороший він чи поганий, з його перевагами та вадами, але за ним ніхто не стоїть, ніхто не може смикати його за ниточ­ки. У цьому контексті головним опонентом Порошенка на вибо­рах є Ігор Коломойський, який підтримує не лише Зеленсько­го, а ще кількох кандидатів у пре­зиденти. Він цього і не приховує. Неозброєним оком видно, як на користь його ставлеників вико­ристовуються усі організаційні і медійні ресурси олігарха. Коли мене запитують, хто виходить до другого туру, кажу: Порошенко і Коломойський. Як політичний технолог, я високої думки про та­ланти Коломойського.

— Коли виникла ідея полі­тичного проекту Зеленсько­го? Бо ще кілька місяців тому здавалося, що це зовсім не­серйозно.

— Мій більш далекоглядний колега такий сценарій передба­чив ще у 2017 році. Тоді сказав, що «Слуга народу» — це політич­ний проект, який закінчиться по­ходом Зеленського у політику. З кінця 2017 року прізвище Зе­ленського вже ставили у рей­тинг потенційних кандидатів у президенти. А оскільки усім це здавалося неймовірним, ці рейтинги не оприлюднювали­ся власне через абсурдність са­мої постановки питання. У 2018 році Зеленський поступово по­чав виходити на передові по­зиції. Принаймні у трійку ліде­рів. Бачив опитування середини 2018 року, де він вже був на пер­шому місці. Його позиції суттє­во посилилися, коли стало зро­зуміло, що не буде кандидувати Святослав Вакарчук.

— Для багатьох, зокрема і для мене, кандидування Зе­ленського стало фактом лише після того, як він у Новорічну ніч виступив з привітанням…

— Багато хто і тоді думав, що це лише новорічний жарт. Я остаточно переконався, що Зе­ленський балотуватиметься, лише після того, як він подав доку­менти у ЦВК.

— Найбільше мене дивує, що певні люди його сприй­мають як потенційного пре­зидента країни. Вважають, що керівником держави може бути абсолютно не підготов­лена людина, без відповідних знань, досвіду. Та й кампанію веде так, ніби надалі прико­люється…

— Він взагалі її не веде. При­наймні у класичному розумін­ні. Єдина його поява на людях — вихід по скайпу в ефір те­леканалу «1+1». За моїми да­ними, його готували до того, щоб сам прийшов у студію, але в останній момент виріши­ли не ризикувати. Його вибор­ці — це протестний антивладний електорат. Але значна части­на — це протест і проти опози­ції. Українська опозиція в очах частини виборців виявилася неспроможною сформувати пе­реконливу альтернативу чинній владі. Тому частина голосів Зе­ленського перейшли до Тимо­шенко. Спрацював і так званий конфлікт поколінь, частина мо­лоді підтримує Зеленського «на зло мамі». Така форма протесту у певні часи знаходить своє вті­лення у кожній країні. У Фран­ції в 1968 році були молодіж­ні бунти, які зруйнували кар’єру Де Голля. Понад 40 відсотків ви­борців Зеленського — молодь до 29 років. Наразі їхній протест виражається у декларованій го­товності голосувати за нього. Чи дійдуть вони до дільниць — під питанням.

Феномен Зеленського мож­на вивчати і з точки зору впли­ву інформаційних технологій: «народний президент Голобо­родько» — телевізійний фантом. У свідомості деяких людей за­карбувався телевізійний образ, і вони його приймають за чисту монету.

Водночас сміятися із Зелен­ського — помилка. Не можна на­зивати його клоуном чи блаз­нем, бо голосування за клоуна — це також форма протесту про­ти усього надто серйозного.

— І все-таки мені не зрозу­міло, чому проти Зеленсько­го, вже як лідера президент­ської гонки, усі інші кандидати не борються, а далі продо­вжують топити Порошенка, який не є лідером рейтингів… Ба більше. Проти Зеленсько­го є купа компрометуючих фактів, але вони не працю­ють. Суспільство, яке начебто так болісно ставиться до про­явів корупції, яке ненавидить олігархів, у випадку Зелен­ського усе це мовчки ковтає.

— Ніхто не хоче воювати з Зе­ленським з однієї простої при­чини — не хочуть сваритися з Коломойським. З точки зору по­літичних технологій, кандидату, який має п’ять відсотків рейтин­гу, радять вступати у конфлікт зі значно сильнішим кандидатом, щоб він підтягував за собою. «Ай, Моська! Знать, она силь­на, что лает на Слона!». Оскіль­ки інші кандидати цього не ро­блять, значить, є якась причина чи мотивація, яка їх від цього утримує. Що значить для Тимо­шенко, Гриценка чи іншого кан­дидата атакувати Зеленського? Це, як мінімум, втратити медій­ну підтримку телеканалу «1+1». А це найпотужніший засіб кому­нікації з виборцями.

Щодо компромату, який не працює. Зеленський майже ви­черпав резерви росту рейтин­гу. Він сильно підскочив на старті кампанії, але динаміку зростан­ня вже втратив. Аргументи про­ти нього можуть спрацьовува­ти на тих, хто ще не визначився. Фокус-групи чітко показують, що виборці, які не визначилися, знають слабкі місця Зеленсько­го. Їм «зайшла» інформація і про залежність від Коломойського, і про його офшори, і про бізнес у Росії, і про принизливі для укра­їнців жарти.

Коли рейтинг Зеленського почав зростати, я побачив кон­солідацію частини виборців, які ще не визначилися. Як приклад, позиція відомого історика, публіциста Ярослава Грицака. Він написав, що раніше мав намір голосувати за Порошенка у дру­гому турі, але коли подивився на феномен зростання рейтингу Зеленського, зрозумів, що тре­ба підтримувати Порошенка вже у першому турі. Для частини ви­борців стає зрозумілим, що за­побігти перемозі Зеленського може кандидатура Порошенка.

— Виходячи з цього мож­на припустити, що і для По­рошенка кандидатура Зелен­ського у другому турі є більш зручною, ніж якийсь інший кандидат?

— Важко сказати, хто для ньо­го зручніший. І Зеленський, і Тимошенко є складними «спа­ринг-партнерами». Боротьба у другому турі буде дуже напруже­на. Адже з ким би Порошенко не вийшов у другий тур, боротьба насправді буде з Коломойським.