Весь той національний відбір на Євробачення 2019 залишає по собі гидотний післясмак.
Пише
https://prefiksblog.co.ua
Начебто звичайний музичний конкурс, та в нім рефлексує все наше сьогодення. Тут є все: брехня, дурість, вибір без вибору, маніпуляції, цинізм, біль, сором та втома. Залишу за рамками музичну складову, хоча чимало можу про це написати. Все йде так, як і планував ворог. Кремль не чекає нового чи іншого президента. Кремль не чекає інший склад парламенту. Це все вторинно для ворога. Кремль чекає, коли українці втомляться від війни. Він взявся грати в довгу. А ми, як виявилось, не всі до того готові. Не готові називати речі своїми іменами. Не готові артикулювати факт війни у нашому житті. Не готові мати позицію. Я не приймаю аргументів, що музиканти не конче мусять мати політичну позицію. Їх не питають закон Ома чи теорії з квантової фізики. Їх питають про їхню звичайну громадянську позицію. І не мати позицію – це теж позиція. Просто про це варто чітко говорити. Чи про політику мають говорити лише політики? А звідки ті політики беруться? З марсу? Їх же обирають всі громадяни віком від 18-ти років без виключення. Отже, тому такі політики і так живемо.
Розумію, чому шоу-бізнесова спільнота дратується, коли журналісти запитують про їх позицію. Оте все про “музика поза політикою” та “я несу мир і любов своїм мистецтвом” – для дурних. Вони так бісяться, бо у тому, щоб висловити публічно позицію вскривається їхня тупість та пристусуванство. Так! Давайте жити так: ви собі співаєте як хочете і де хочете бо ви ж поза всім на світі крім грошей, а ми собі читатимемо статистику з лінії зіткнення про щоденні осбтріли та втрати, а наші бійці собі просто так час від часу вмиратимуть і всім так буде краще.
upd:
Тепер рашаТВ має дві нові “сакральні” жертви. Нічого. Очищуємось.
Володимир Шурубура
Post a Comment