Заміж за канадця: українка розповіла, як їй жилося в країні, де жінки вирішують усе
Пише http://merezha.co
Страху не було ніякого
У Канаді амбітна галичанка живе з 28 років. До того довгий час працювала в Канадському бізнес-центрі, що в Івано-Франківську. Але душа завжди прагнула чогось більшого. Замислювалася про переїзд до столиці. Проте всі знайомі наполегливо радили емігрувати в Канаду, тоді, в 2000-х, якраз був справжній бум еміграції. Друзі просто випихали її, жартували: «Як будеш летіти в Канаду, не забудь вимкнути світло в аеропорту, бо ти – єдина з нас ще й досі в Україні».
Наталя подала заявку на професійну еміграцію, успішно пройшла співбесіду і вже незабаром розпаковувала валізи в Торонто. «Страху не було ніякого, –переконує галичанка. – До того я багато подорожувала по світу, якось аж три місяці жила в Голландії у своєї подруги».
Найперше Наталя планувала піти вчитися, ось тільки ніяк не могла обрати професію. Одного дня вона хотіла бути бухгалтером, другого – медичним працівником, третього – працювати в банку… Де візьме гроші на навчання, дівчина думала в останню чергу: «Коли я щось хочу, то просто йду і беру це. Ніколи не боюся жодних перешкод».
Наталя часто змінювала роботу – коли відчувала, що їй перестає бути цікаво. За два роки – сім різних місць праці. Коли загалом було відпрацьовано тисячу годин, жінка вже могла подаватися на програму державного фінансування навчання. Вона вирішила вивчитися на асистента юриста. Після закінчення курсу Наталю направили на практику в юридичну фірму, де вона потім і залишилася працювати. Тим паче ця справа дівчині була до душі. А згодом, набравшись цінного досвіду, вона перейшла працювати у корпорацію в центрі міста.
Часу на особисті стосунки не вистачало, але Наталя дуже мріяла про сім’ю, дітей. На той час їй було 36 років. Вирішила шукати оптимальний вихід і зареєструвалася на платному сайті знайомств.
Відповідав усім вимогам
Ральф родом із Гвінеї, але з раннього дитинства жив у Канаді. Він старший від Наталі на три роки, на той момент мав бізнес – у теплицях вирощував розсаду. Щоправда, бізнес – сезонний, тривав із березня по червень. Чоловік мріяв про будинок із виглядом на океан, а на сайті знайомств зареєструвався, бо, як і майбутня обраниця, не мав часу для пошуку кохання.
«У нас обох був такий вік, коли ми вже не можемо познайомитися з другою половинкою у барі, – пояснює франківчанка. – Люди нашого віку не тиняються по барах. А якщо і тиняються, тоді це доволі підозріло – невже більше немає чим зайнятися в житті?»
Перша зустріч відбулася в ресторані, куди обоє зайшли з різних входів і певний час ніяк не могли натрапити одне на одного. Річ у тім, що в Канаді більшість магазинів та декотрі кафе мають по двоє вхідних дверей: одні – щоб увійти, інші – аби вийти.
Побачення минуло дуже легко і приємно, а в перші секунди вони навіть обійнялися. Жінку зачарували щира усмішка, веселі очі… До речі, у Канаді під час побачення, як правило, жінки самі за себе платять у ресторані. Але у цієї пари було по-іншому – Ральф виявився справжнім джентльменом.
«Я одразу зрозуміла, що час із цим чоловіком не буде витрачений намарно, – усміхається Наталя. – Тим паче Ральф відповідав усім моїм вимогам, а їх було не так уже й мало – десь на півсторінки. Я хотіла, аби чоловік любив дітей, мав справу, якою горить, вирізнявся здоровим глуздом. Мені подобається, коли чоловік усе може і знає, а якщо не знає, то бодай зробить такий вигляд. Та й Ральф знайшов те, що шукав. Він дуже не любить скaндальних панянок, а я за роки роботи в адвокатській конторі навчилася стресостійкості».
Потім у пари було ще багато романтики, а бути разом назавжди вони вирішили на День Валентина. Жінка не марила офіційною реєстрацією шлюбу, білою сукнею і фатою. Вона просто давно хотіла звичайного сімейного затишку і гармонії.
(Не)типові канадці
Ральфа не можна назвати типовим канадцем, він, як і дружина, не звертає уваги на стереотипи. Типові канадці не звикли ризикувати. Мало відпочивають – за рік може бути лише два тижні відпустки.
Наталя дуже добре пам’ятає фразу, яку їй сказали одразу після переїзду: «У Канаді на першому місці діти, на другому – жінка, далі – домашні тварини і аж потім – чоловік». Франківчанку дуже вразив страшний егоїзм у стосунках, фактично усім правлять жінки, вони задають тон у сім’ї. Попри це, канадійки скаржаться, що так мало є справжніх чоловіків, але ж самі в тому й винні.
«Я дотримуюся більш традиційних поглядів, – каже вона. – Мені подобається, коли в домі є господар. А взагалі ідеальний варіант – рівноправ’я. Не бачу потреби стверджуватися за рахунок свого партнера».
Більшість канадських жінок працюють, уже минув той період, коли тамтешні панянки могли собі дозволити не ходити на роботу. Змінилася економіка, тепер сім’я не може прожити лише на одну зарплату.
Дуже розвинутий культ шопінгу. Особливо на вбрання, причому це далеко не завжди означає таку ж наявність гарного стилю і смаку. Одяг ніхто не прасує, просто закидають у сушку. Прийти в офіс у зім’ятому костюмі – звичне явище. На щастя, нещодавно розробили тканину, яка не мнеться. Макіяж у канадійок майже відсутній. Зачіскою теж не особливо переймаються – чим більше на голові «півників», тим краще.
До речі, серед кандаців дуже популярні жінки зі Східної Європи, бо існує такий стереотип, що ці панянки дуже зручні: і приберуть удома, і їсти зварять, і дітей доглянуть…
Цікаво, що національної канадської кухні не існує, вона базується на емігрантських вподобаннях. Наприклад, національною стравою в Манітобі вважають вареники, адже українці там живуть майже дві сотні років.
Діти – на першому місці
Наталі не дуже до вподоби канадські порядки щодо виховання дитини. Наприклад, в Онтаріо якщо хтось побачить, що мама ляснула по пoпі своє маля за непослух, то одразу викличе поліцію, розцінюючи це як знyщання. Дітям у школі регулярно повторюють: «Якщо вдома на вас підняли руку, телефонуйте на цей номер. Приїде дядько з офісу і проведе виховну роботу з вашими батьками».
Також франківчанці не подобається, що в Онтаріо для школярів п’ятого класу ввели ceкc-навчання, де розповідають про все, включно з нeтpaдиційною opiєнтацією.
Дітей дуже балують, з магазину вони виходять з повними пакетами іграшок. Якщо батьки відмовляються придбати якусь забавку, дитя лягає на підлогу просто посеред торгового центру і починає бити руками-ногами. Звісно, йдеться не про всіх дітей, але такі випадки дуже поширені.
Змалку дітей завантажують заняттями в різних гуртках. Серед хлопчиків найпопулярнішими є хокейні секції. Хокейні ігри починають з сьомої ранку – аби батьки встигли відвести малих, а потім ще й доправити до школи. Відповідно, на роботу мама з татом приїжджають уже втомленими.
Десь через рік після знайомства сім’я Ральфа і Наталі поповнилася – наpодився Кріс. Вона стала мамою у 38 років, і для канадійок це звичне явище, принаймні для тих, які живуть у великих містах.
Наталя планувала через рік віддати малюка у дитсадок і повернутися на роботу. Але не змогла. «Ніхто за дитиною не подивиться так, як рідна мама, – пояснює своє рішення галичанка. – Якщо маля відвідує дитсадок, то фактично батьки його бачать лиш уранці та ввечері – нагодувати, покупати, переодягнути, вкласти спати. Нам такий варіант не підходив».
Мама обрала сім’ю замість кар’єри, але тата вдома майже не було – постійно на роботі. Пара розуміла, що так далі не може бути. Для чого вони тоді так довго чекали на цю омріяну сім’ю? Рішення прийняли швидко.
Ральф продав свій бізнес у Канаді, і сім’я переїхала в Панаму. Чому саме туди? Бо онлайн-дослідження стверджують, що саме Панама посідає перші місця серед країн, які найкращі для проживання на пенсії.
Зараз сімейство живе на березі океану, незабаром завершать будинок, який слугуватиме не лише оселею, але й способом заробітку. Кілька квартир у домі будуть здавати в оренду для відпочивальників.
Наталя ще не показувала Ральфу Україну, бо досі дуже бракувало часу. Але обіцяє, що скоро неодмінно приїдуть.
Наталя МОСТОВА
Post a Comment